Для передачі фонетичного розмаїття діалектного мовлення
використовується транскрипційний запис, принцип якого полягає в тому,
що кожному звукові відповідає тільки один закріплений за ним графічний
знак.
Об'єктом запису фонетичною транскрипцією говіркового мовлення є
не індивідуальна, а певна типова вимова, яка має індивідуальні варіанти,
тому кожний знак повинен відображати, власне, не якийсь конкретний звук,
але типове в окремих звуках, тобто певний звуковий тип. Саме тому,
вживаючи фонетичну транскрипцію для запису певної говірки, доводиться
дбати про забезпечення її фонемного рівня.
У сучасних діалектологічних дослідженнях використовують фонетичну
транскрипцію, успішно апробовану в роботі над АУМ, затверджену Вченою
радою Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України.
Отож до фонетичного запису українського діалектного мовлення
висуваються такі вимоги:
1. Звук, слово чи текст беруться в квадратні дужки ([]).
2. Усі слова пишуться з малої літери, але власні назви позначаються
великою літерою.
3. Для позначення звуків використовуються переважно графеми
слов’янської азбуки.
4. Якщо звук має додаткову ознаку, то до його знака додається
додатковий знак.
5. Звуки, що мають у собі відтінок іншого звука, крім основного
позначення, набувають додаткового – угорі справа ставиться літера,
яка позначає звук, до якого наближається позначуваний звук ([дт]).
6. Нескладові звуки [ў] та [ǐ] мають окремі позначки.
7. Для позначення дифтонгів (складних двохелементних звуків, що
вимовляються одним поштовхом повітря) використовується лігатура
(з’єднання) над двома буквами, типу [дж], [уо], або спеціальні знаки
дж - [U], дз - [V].
8. Для позначення м’якості приголосних використовуємо лише знак
апострофа ’ , бо для розрізнення ступеня палатальності приголосних
необхідне спеціальні технічні засоби.
9. Довга вимова приголосних і голосних позначається двокрапкою.
10. Дуже ослаблена (зредукована) вимова звуків зображується літерою
меншого розміру, що виноситься трохи вгору: с’н’і г.
11. Наголос позначається прямою рискою перед приголосним, що
передує наголошеному голосному, а коли наголошений склад
неприкритий, то безпосередньо перед голосним (у дво- і
багатоскладових словах): к|в’ітка.
12. Нероздільна вимова двох слів передається дужкою між словами, що
ставиться внизу (проклітики, енклітики).
13. Довга пауза в кінці фрази зображується двома скісними рисками (//),
а коротка – однією (/), ця ж позначка використовується для
сигналізації про неорганічну паузу (переривання мовлення,промовчування) в мовленні.
14. З інтонаційних знаків вживається тільки ?
У фонетичній транскрипції українські діалектологи послуговуються також іншими знаками на позначення звуків, не властивих нашому подільському говору. Наприклад, у частині карпатських говірок відомий [ы] – голосний звук середнього ряду високого піднесення.
Немає коментарів:
Дописати коментар