Поняття про діалектну мову

Іван Огієнко справедливо зауважив, що «кожна літературна мова

органічно виростає з мови живої народної, так само, як юнак виростає з дитини».

Переважно всі національні мови функціонують у двох різновидах, або

формах, – літературна і діалектна. 

Діалектна мова – це форма національної мови, розповсюджена на обмеженій території поширення мови етносу серед

мовців, об’єднаних спільністю історії, матеріальної та духовної культури.

Діалектна мова – це складна ієрархія мовно-територіальних утворень.

Вона складається з більших і менших одиниць, кожна з яких виступає на

якійсь обмеженій території. Найменшою територіальною діалектною

одиницею є говірка – реальна комунікативна система, засіб спілкування

мешканців одного, рідше кількох населених пунктів, принципово

рівнозначна мові. Наприклад: говірка села Стрижавка, подільські говірки

тощо. Інколи в одному населеному пункті за умов наявності в ньому вихідців

з різних місцевостей можуть співіснувати дві говірки, а то й більше.

Група споріднених говірок об’єднується в більшу територіальну одиницю

– говір, або діалект (ці терміни синонімічні). 

За енциклопедією «Українська мова», говір – це одиниця діалектної мови, що становить об’єднання говірок, близьких за фонетичними, акцентуаційними, граматичними та лексичними ознаками. Наприклад: закарпатський говір, подільський говір, гуцульський говір.

Структурно близькі говори, або діалекти, входять до ширшого мовного

утворення – наріччя. Наріччя – це найбільша одиниця територіальної

диференціації діалектної мови, що становить сукупність близьких за

визначальними рисами говірок, об’єднаних у говори.

В українській діалектній мові виділяють три наріччя: північне (або поліське), південно-східне та південно-західне наріччя.

Як слушно зауважив німецький лінгвіст Г. Брінкман, «Мова народу розчленована в діалектах, а зібрана воєдино в літературній мові». Роль

діалектів по відношенню до літературної мови з часом змінюється. Так, наша

літературна мова виникнула на основі середньонаддніпрянського говору

південно-східного наріччя української мови в ІІ пол. ХІХ ст., а в ХХ ст.

інтенсивно поповнювалася за рахунок діалектів південно-західного наріччя,

до якого належить і наш подільський говір.

Зараз у світі спостерігається тенденція до пошанування діалектів – мов

«малої батьківщини». Скажімо, в Італії, де літературною мовою

послуговується не більше 8-12% населення, на діалектах проводяться

театральні фестивалі. Сьогодні українські діалекти дедалі активніше

вживаються і на сторінках творів сучасних письменників, трапляються в

текстах українських виконавців.