Діалектологія в системі лінгвістичних наук

Розділ мовознавства, в якому досліджують територіальні різновиди мови

(говірки, говори, діалекти, наріччя), називається діалектологія.

Діалектологія – це розділ мовознавства, що вивчає діалектну мову, її

просторову варіативність і територіальну диференціацію, історію
формування мовно-територіальних утворень і окремих мовних явищ,
співвідношення і взаємодію з іншими формами існування мови етносу -
літературною, просторіччям, соціальними діалектами.

Залежно від характеру дослідження діалектологія поділяється на

загальну (теоретичну) та окрему (національну).

Теоретична діалектологія вивчає загальні особливості діалектів,

закономірності їх розвитку; предметом її також є теорія та методика

дослідження діалектів, принципи класифікації діалектів і т. ін.

Окрема діалектологія якнайдокладніше описує всі особливості говірок,

говорів, наріч якоїсь конкретної мови. З'явилась також

нова галузь діалектології – перспективна діалектологія, яка вивчає процес

літературної нормалізації територіальних діалектів.

Типи діалектних явищ в українській мові:

1. Власне лексичні, або лексичні діалектизми;
2. Лексико-семантичні, або семантичні діалектизми;
3. Словотвірні;
4. Фонетичні;
5. Граматичні.

Щодо хронологічного аспекту дослідження розрізняють синхронну

(описову) та діахронну (історичну) діалектологію. 

Описова діалектологія вивчає територіальні діалекти в їхньому сучасному стані, взаємозв'язки різних діалектів і говорів між собою та з літературною мовою. Історична діалектологія досліджує походження говорів та діалектів, процесів розвитку і змін їх фонетичної, граматичної та лексичної системи протягом минулих епох, вивчає взаємозв'язки та групування діалектів у різні історичні періоди.

Предметом української діалектології як галузі українського мовознавства

є вивчення українських говорів, що функціонують на території суцільного

поширення української мови, а також за кордоном – у місцях компактного

проживання українців на сучасному етапі розвитку української мови і на

попередніх етапах її історії.

Теоретичне та практичне значення діалектології розкривається

найкраще в її зв’язках з іншими галузями знань, завдяки тому внеску,

який робить діалектологія в розвиток інших наук.

Діалектологія та історія мови: факти діалектології є найважливішим

джерелом вивчення історії мови. З цього приводу О. О. Потебня говорив, що

історія будь-якої конкретної мови – це історія її наріч. І як ілюстрацію наведу

приклад з фонетики: історію національного чергування /о/, /е/ з /і/, його

загальну еволюцію, зокрема етап дифтонгізації, можна було відновити лише

на ґрунті діалектних рис, зокрема і північного наріччя, яке й до сьогодні

зберігає дифтонги.

Перша діалектологічна карта української мови (1871)

Цінну інформацію зберігають діалекти і для лексикологів – істориків

мови: у складі лексики сучасних українських говорів й досі вживаються такі

лексеми, які збереглись як релікти давніх часів. Так, назва усім відомої

сільськогосподарської культури пшоно походять від псл. *pьхаtі ‘товкти’, що

пояснюють давнім способом приготування круп, борошна із зерна (зерно

товкли в ступах).

Типи джерел діалектної інформації:

• Спеціальні транскрибовані записи живої розмовної мови;
• Механічні (магнітофонні, цифрові та ін.) записи;
• Лінгвістичні атласи;
• Діалекті словники;
• Етнографічні матеріали.